Історія України

Переяславська угода не "воссоединение"

Події національно-визвольної війни українського народу пішли таким шляхом,що довели Богдана Хмельницького у 1654 році до союзу з Москвою у Переяславській угоді.Велику роль у цьому відіграла ідеалістична надія на єдиновірство Православної України з Православною Москвою,сподівання на безкорисну підтримку сильного єдиновірця слабшому,що знемагав у постійних війнах з католицькою Польщею та іновірними турками і татарами.Але,як виявилось,це була фатальна помилка для України та її Православної Церкви.
Московське царство за своєю природою і характером було унітарною,абсолютистською,феодально-кріпостницькою державою,для якої Українська Гетьманська держава - з республіканським ладом і сильними демократичними елементами,з козацьким землеволодінням,вільною,без феодальної принуки працею на землі,покозаченим селянством - була своєрідною історичною антитезою.Отже рано чи пізно царський уряд повинен був почати наступ на автономію України,щоб узагалі звести її нанівець.
О.Апанович у статті "Українсько - російський договір 1654 року.Міфи і реальність"1 детально проаналізувала політику Москви щодо України у перші роки після Переяславської угоди.Хоч Москва,укладаючи договір,визнавала Україну за самостійну і незалежну державу,але,виходячи зі своєї самодержавної,загарбницької природи,дивилась на Україну як на майбутній набуток свого царства,прагнула обмежувати українську державність,маючи за кінцеву мету замінити протекторат на повну інкорпорацію України.
Коли укладався українсько-московський договір 1654 року,Україна була цілком незалежною державою.
Вона фактично володіла всіма тими ознаками,що загалом характеризують державу:територія,яку охоплювала державна організація;людність,яка не визнавала за собою іншої влади,крім влади свого гетьмана;гетьманський уряд,що здійснював владу на території України;збройні сили - козацьке військо;самостійні міжнародні відносини.Повсюдною потребою були церкви,школи,шпиталі.Ними опікувалися як окремі меценати,так і громадянство.Виникають друкарні,де видаються не тільки духовні твори,а й навчальні посібники,наукові трактати,суто літературні й публіцистичні твори на українській мові.Свобода слова була невідьємним правом людини - як право на життя.
У Московському царстві у той час ще панували обскурантні погляди:усе,несхоже з московськими звичаями,сприймалося як єретицтво й зрада православію,чисто московська пиха,-чужоземці наче й не люди, а якісь нечестиві люди,з якими в піст і розмовляти не личить.
Коли ж гетьман Іван Виговський став на захист вольностей українського народу,московський цар урочистим маніфестом проголосив гетьмана зрадником.Український уряд в жовтні 1658 року відповів маніфестом латинською мовою,що був адресований усім урядам Європи.Гетьман пояснював причини,які спонукали Козацьку республіку вийти з-під царської опіки:

"....Перед Богом і всім світом свідчимо:наше Військо отримало запевнення і зобовьязання від Великого князя московського,і ми сподівалися - з уваги на спільну релігію і на той факт,що ми добровільно прийняли його протекцію,-що Великий князь буде справедливий,прихильний і великодушний супроти нас;що він поступатиме чесно,що він не буде прагнути знищення наших вольностей,а на